Той Дивний День, Коли Помічаєш Усе
Завдання Media Teenz записати свій шлях додому фактично змусило мене прокласти собі новий маршрут не через підземку, а через Хрещатик, де востаннє я гуляла взимку. Зараз перехожі виглядають так, ніби змінилось декілька поколінь. Темніша від засмаги шкіра, світліше від сонця волосся, ширші (і в’яліші в той же час через спеку) від літа посмішки.
Час від часу, звуки невтомного столичного трафіку затихають і я лишаюсь один-на-один з тихими плинними розмовами людей, які сидять в плетених кріслах в затишку того чи іншого кафе. Офіціантки обмахуються меню, пускаючи легенький вітерець на перехожих — тут зовсім інша справа, не те що прохолодне, кондиційоване приміщення арт-хабу MediaTeenz.
Для повного занурення вирішую помічені деталі та цікавинки наговорювати на диктофон, представляючи себе в ролі славнозвісного агента Дейла Купера з “Твін Піксу”, який знову і знову звітується перед якоюсь Діаною по ту сторону апарату. Дехто здивовано оглядається на мене на ескалаторі, прислухаючись до моєї емоційної розповіді (телефону) про ремонт ліхтарів на Хрещатику.
Переслуховуючи свої аудіозаписи, майже не звертаю увагу на фоновий шум метро, який буду чути тепер кожного дня — це звична деталь, але творить загальну атмосферу. Таких у нашому житті мабуть вагон і ще маленька валізка, вони пропливають перед носом, непомічені.
До речі, про валізки. За звичкою знову поспішаю на маршрутку, де якийсь хлопець випадково впускає свою валізу мені на ноги і не вибачається. Здається, він хотів би, та не зміг, і,сідаючи поряд, згрібає іншу частину свого маршруточного багажу та відсувається подалі до вікна, ніби боячись мене або будь-якого контакту зі мною (навіть погляду).
Здається, що час спливає довше ніж зазвичай. Може, це просто через те, що сьогодні я відтягую свої руки від телефону і книжки, зосереджуючись на навколишньому: на людях - їхній швидкості, їхніх виразах обличчя і розмовах, жестах та ході; на природі - колиханні зелених крон під грайливий літній вітер, дзижчанні комах та на промінчиках, що несміливо просвічують проміжки між стовбурами дерев - такі собі теплі ніжні рентгенчики.